Повість про ватру

Вечори проведені з моїм дідусем для мене найцінніші. Він знав чимало всього, а його історії були найцікавіщими. Найбільше, мені подобалось слухати про вогнище. Він не дуже любив це слово, тому називав його синонімом «ватра». Його розповіді починались з того, що він підпалював цигарку, робив тягу та трохи згодом ми разом поринали у дивовижний світ уяви. Чому саме уяви? Коли дід заводив розмову, було видно, як у його очах з’являється жар, а фантазія зображає одразу декілька картин того, як може виглядати те, про що він розповідав. Мій дід був справжнім фаворитом будь-яких розмов, міг підтримати навіть мало знайому тему.
Напевне, завдяки цьому чоловікові, моєму чудовому дідові, я також полюбила вогонь і мені так приємно споглядати на нього. Дивлячись на те, як у каміні розгорається багаття, змінюється колір полум’я та зростає грань, на душі стає дуже тепло й приємно. Є можливість поринути в думки та спогади. Окрему атмосферу створювали звуки, що супроводжували всі ті процеси розгорання, нагрівання та згорання огнища. Тріскіт деревини, іскри, що вилітали від жару, запах та вся та теплота, яку відчуваєш підносивши руки до вогню – це все викарбувалося в моїй памяті на довгі роки. Найбільше подібна атмосфера відчувалась, коли вулицею на повну розгулював вітер, що давав про себе знати, відлунюючи свистом та немов бивши у вікно. Такими вечорами не обов’язково було про щось розмовляти, варто було лише споглядати та прислухатися, а все інше відходило на другий план. Сидячи поряд з вогнем неможливо було не відчути його температури, вловити на собі іскринку або зловити себе на тому, що споглядаєш у самісінький епіцентр його розгорання. От, одного разу,  я впіймала ся, що сиджу, ось так, через надцять років потому, і згадує власне дитинство. Як сиділа із ним, моїм дідом, та споглядала на вогонь, що вже згасав. А до того, в нас було декілька прекрасних спільнопроведених годин перед каміном, що стояв у залі. Ми сиділи мовчки та лише споглядали, споглядали й споглядали…

Добавить комментарий